Покотило Ірина, бібліотекар Інтернет - центру
Прийшла в гості нічка-чарунка
І сон сколихала над вушком.
Святий Миколай подарунки
Тихенько поклав під подушку.
(В. Кленц)
День Святого Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом і улюбленим у дорослих. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня Святий Миколай приносить подарунки і кладе їх під подушку. Для того щоб отримати подарунки від Миколая, потрібно зовсім небагато: бути чемним, робити добрі вчинки та не забути написати листа зі своїми побажаннями.
Про свої добрі вчинки та подарунки, які отримали цієї ночі, розповіли учні 3 – Б класу (керівник Луцик О. І.) ЧНВК «СШ-колегіум №3» на святі «Великий Чудотворець», що відбулося 19 грудня у бібліотеці – філії №4.
Святий Миколай опікується воїнами, водіями і мандрівниками, допомагає бідним у скруті, вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців та лучників. В народних переказах Чудотворець боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше на воді. Про все це учні дізнались із розповіді бібліотекаря Ситник Галини Михайлівни. У час наближення Різдвяних свят Галина Михайлівна ознайомила юних читачів із книгами на різдвяну тематику.
Напередодні, бібліотекою проводився конкурс малюнків «Різдвяна казка», в якому школярі взяли активну участь. Найкращі роботи було відзначено призами.
Ділімося зі своїми ближніми своєю любов’ю, добром і щедрістю душі, відчуймо радість свята цього справді казкового дня.
Н. Пилипчук ,провідний методист МЦБС
В листопаді цього року виповнилося сто років з дня народження Андрія Самійловича Малишка (1912 – 1970). Враховуючи важливість постаті Андрія Малишка для розвитку української літератури, Верховна Рада України 21 жовтня 2011 року постановила урочисто відзначити на державному рівні 100-річчя з дня народження поета.
Впродовж року в читальному залі Центральної бібліотеки діяла книжкова виставка «Жайворонок над Україною», присвячена ювілею поета. А 12 грудня за участю старшокласників НВК « СШ- колегіуму» №3, класного керівника, керівника фольклорного ансамблю «Криниченька» Фіялковської Л. І., вчителя української мови і літератури Кутковської Г.М, шкільного бібліотекаря Швець С.Б. відбулася літературна година «І стало слово піснею», присвячена пісенній творчості А. С.Малишка. Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії Малишка. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, П. Майборода, О.Білаш та інші. Поетичну композицію про життя і творчість поета- пісняра підготувала і провела бібліотекар Тарадай О.І. На зустрічі прозвучали записи Малишкових пісень «Моя стежина», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі» - це праця бібліотекарів Покотило І.В. і Полянської Г.М. Ансамбль «Криниченька» виконав поетову «Пісню про вчительку» та «Не спить кохання» Н.Бучинської .Найвідомішим твором пісенної спадщини Малишка є пісня «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»). Вона здобула велику популярність серед народу, стала народною перлиною. Кожен рядок цієї пісні випромінює доброту і любов, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю. І цю пісню, стоячи, співали усі учасники заходу. На завершення теплої і зворушливої зустрічі вчитель української мови і літератури Галина Михайлівна Кутковська сказала: «Нi кiнця, нi краю немає стежинi людського життя, бо однi поколiння змiнюють iнші, але незмiнним залишається почуття вдячностi рiдному дому, отчому порогу».
Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.
Український звичай, мов калиновий чай,
Мов рушник на стіні і обрус на столі.
Кожну мить пам’ятай і весь вік пам’ятай,
Роду свого звичай, український звичай.
(з пісні «Український звичай»)
Наша Україна – прекрасна держава, що має славну історію і давні традиції та звичаї.
Звичаї – складова нашого повсякдення, яку ми вбираємо з молоком матері, зі співом любої бабусі або з легендами, котрими так багата наша земля. В українських звичаях, обрядах, фольклорі - з прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови наших пращурів.
Національні звичаї та традиції українців – це передусім річне коло свят, що наповнювали життя наших предків глибоким змістом. Кожне свято має свою символіку і атрибутику. Ось і новорічну обрядовість ми неодмінно пов’язуємо з її яскравим світлом і пишним вбранням струнких лісових красунь – ялинок. Нині важко уявити собі Новий рік без них.
А як прикрашали свої оселі на різдвяно – новорічні свята наші пращури? Далеко не кожен може відповісти на це, здавалося б, просте запитання. Про неосяжний світ українських звичаїв та традицій читайте на сторінках книг, представлених на нашій виставці ТУТ.
Поезія — це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
(Л. Костенко)
Червоноградська центральна міська бібліотека – традиційне місце для зібрань творчих людей, тих, хто вміє відчувати душею красу слова. І примхлива зимова погода не завадила шанувальникам поезії зібратись в читальному залі бібліотеки. 9 грудня о 14 год. сюди на літературні посиденьки завітали талановиті поети зі Львова та Сокаля: Ярослав Петришин, Іван Гентош, Любов Долик, Оксана Лозова та Любов Бенедишин. Упродовж кількох годин звучала поезія в авторському виконанні – духовна, патріотична, лірична, гумористична та пародійна.
А творчу канву вечора доповнила презентація кави ORGANO GOLD, представлена громадською організацією «Територія життя», що стала приємною несподіванкою як для львівських гостей, так і для всіх присутніх.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
(В. Симоненко)
Багато трагедій пережив Український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія не знає. Голодомор залишив глибокий шрам у душі кожного українця. У період з 1932 по 1933 уся Україна перетворилася на зону голодної смерті, гинули цілі родини. Шістнадцять країн світу визнали голодомор 1932-1933рр. геноцидом українського народу.
Ми маємоі пам’ятати тих, хто загинув, пам’ятати історію свого народу. Про ці події свідчать книги і газетні публікації, що представлені на виставці «Голодомор 1932-1933» в читальному залі центральної міської бібліотеки. Крім того виставка знайомить із художніми творами українських письменників, на сторінках яких відображені картини геноциду.
«Коли вбивали голодом, поділитися хлібом було подвигом. Долі цих людей нагадують нам, що героїзм можливий завжди.» (історик В. В’ятрович)
Тарас Лехман
«Зберегти віру!» - так можемо охарактеризувати життєве кредо отця Порфирія-Петра Луцика, Чину Святого Василія Великого, який народився 5 січня 1896 року у с.Пархач (Межиріччя) неподалік Кристинополя – Червонограда.
Походив він із заможньої селянської родини. Молитовна атмосфера, в якій зростав малий Петрик, а також пошана до священиків, спричинилися до розвитку в його душі монашого покликання. Зерна лагідності, доброти, любові, духовності, посіяні у серці дитини, проросли плодами благодаті, яку він ніс і щедро роздаровував усе своє життя.
7 вересня 1911 року Петро Луцик вступив до Крехівського монастиря отців – василіан і прийняв монаше ім’я Порфирій.
У квітні 1913 року, після завершення новіціату, брат Порфирій склав перші монаші обіти, а через сім років – довічні. Замешкав у Бучацькому монастирі, де викладав латинську мову і каліграфію. Продовжив студії у Папському Григоріанському університеті. 31 жовтня 1924 року – отримав священичі свячення.
Детальніше: ВІРНИЙ СЛУГА ГОСПОДНІЙ – ОТЕЦЬ ПОРФИРІЙ-ПЕТРО ЛУЦИК (1896-1952 рр.)
Тарас Лехман
Був січень 1998 року. Різдвяні свята, як кажуть, у розпалі. Люди веселяться, радіють Новонародженому Дитятку Божому. Аж раптом одна звістка приголомшила тисячі мирян – спочив у Бозі отець Маркіян Когут, ченець Кристинопільського монастиря отців – василіян. Спочив 8 січня, на саме свято Богородиці. А ще незадовго до кончини він видав збірку власних акафістів до Діви Марії. Ніхто не сумнівався, що Пречиста покликала його до себе.
Вдень і вночі люди молилися за упокій душі цього Душпастиря. Домовина з його тілом була виставлена у церкві святого Юра у Червонограді, де він правив Богослужіння, сповідав, причащав, виголошував проповіді. Храм Божий не зачиняли протягом трьох діб, аби кожний бажаючий міг попрощатися з ним. Черги налічували сотні людей.
Отець Маркіян (Матей) Когут упокоївся у Господі в Кристинопільській обителі на 90 році життя, 74 році монаршого і 65 році священичого служіння.
Він народився 12 квітня 1908 р. в селі Ласківці (тепер – Теребовлянського району) на Тернопіллі.
Детальніше: Отець Маркіян Когут (1908 – 1998 рр.) – ісповідник і письменник
Тарас Лехман
Як мало ми знаємо про цікавих постатей нашого краю, які свого часу невтомно працювали на ниві української духовної культури. А деякі імена взагалі забуто широким загалом. До таких постатей належить священик, етнограф, фольклорист Теодор Теодорович Лисяк. Свої дописи підписував псевдонімом – Богдан. Об’єктом його етнографічних досліджень та фольклористичної збирацької діяльності стали Сокальщина і Жовківщина.
Отець Теодор Лисяк народився 1 березня 1817 року у містечку Угнів (тепер – м. Угнів Сокальського району). Там же отримав початкову освіту. Далі навчався у Львівській гімназії і духовній богословській семінарії, яку закінчив 1842 року, одружився. Після висвячення прибув до Остобіжа, що належав до Домашівської парафії (тепер - с. Домашів Сокальського району). Згодом жив у селах Вербиці (1846 – 1854 рр.), Должневі ( 1854 – 1900 рр.) Жовківського повіту. Друкувався у газеті «Галичо – Руський вістник», яка виходила з 1848 року по лютий 1850 року у Львові, а з березня 1850 по 1866 роки у Відні.
Отцю Теодору Лисаку доводилось працювати і здійснювати свої етнографічно – фольклористичні пошуки у доволі складних умовах. Але він став одним з тих діячів, хто продовжив справу, започатковану «Руською Трійцею».
Детальніше: Етнографічна діяльність отця Теодора Лисяка (1817 – 1900 рр.)