З історії Надбужанщини
  • Реєстрація

ТЕРНОВІ СТЕЖКИ ОТЦЯ МИХАЙЛА ВОРОБІЯ (1880-1956 рр.)


Тарас Лехман

   Колишній парох села Добрячин (тепер – Сокальського району) о. Михайло Воробій заслужив шанобливе ставлення односельців, добру пам'ять про себе.
Отець Михайло Воробій серед дітей села Добрячин (1939 рік).   Він народився 15 червня 1880 року на території теперішньої Польщі. Закінчив Перемиську духовну семінарію. На першу парафію прибув до міста Ярослава. Обставини складалися так, що доводилося знову і знову змінювати парафії. Душпастир правив у церквах сіл Сяноччини – Майдан Сінавський (тут о. Михайло Воробій пробув 8 років), Гломча, Яблуниця Руська.
   Навесні 1936 року отримує парафію в Добрячині. Поряд з пасторським служінням з дружиною Євгенією активізував культурно-просвітницьку діяльність серед селян: виступив ініціатором відбудови читальні «Просвіти», очолив просвітянський осередок, багато працював із церковним хором, молоддю, дітьми. Для дітей часто організовував реколекції, які проводили отці-василіани з Кристинопільського монастиря Святого Юра.
   Коли до села спровадили отця Михайла Воробія, то в Добрячині панував цілковитий розбрат,спричинений діями москвофіліф, які навіть спромоглися спалити читальню «Просвіти». Москвофіли, ревно підтримувані поляками, відверто діяли на шкоду українській громаді. І це вочевидь. Вони перетворили сільську канцелярію в читальню ім. Общества М.Качковського. У селі виникло дві «партії», хоча всі відвідували одну – греко-католицьку церкву. (Зрештою, вибору не залишалося). Отцеві Михайлові Воробію вдалося подолати (принаймні, частково) ці протиборства. За його підтримки буда створена «захоронка» (аналог сучасного дитячого садочка); дітьми опікувалися сестри-служебниці, навчали їх основам християнської моралі, духовності, готували до першої сповіді та Святого Причастя.
   1945 року о. Михайло Воробій перебирається до Сокаля, оскільки церква та плебанія у Добрячині були зруйновані (1944 рік) внаслідок артобстрілів та бомбардувань.
   Після другого приходу більшовиків доводилося працювати в умовах ворожого оточення. Важким психологічним надривом для родини Воробіїв став арешт і заслання у Сибір Сокальського декана о. Степана Ничая, який не зрікся рідної Матері – Греко-Католицької Церкви.

   На той час о. Михайло Воробій виховував з дружиною п’ятеро дітей: Лесю, Надію, Марію, Меланку-Ірину, Мирона. Всі вони зростали в дусі християнської моралі, любові до України. Леся і Марія були учасниками підпілля, співпрацювали з ОУН-УПА. Інакше й бути не могло. Це – добрі результати родинного патріотичного виховання. Тривалий час переховувалися під іншими прізвищами. Та НКВС вислідило їх, а, може, знайшлися сексоти й серед «своїх». Однак дівчата нікого не видали. Після суду відбули десять років ув’язнення в більшовицьких тюрмах.
   У жовтні 1947 року жорстока хвиля репресій не оминула й о. Михайла Воробія. Його, дружину Євгенію і наймолодшого Мирона заарештовують та вивозять у Сибір (селище Ясна Поляна Прокоп’євського району Кемеровської області). Конфісковують власне майно. Вирок – десять років спецпоселення.
   Отцеві Михайлу доводилося працювати у важких умовах на шахтному загазованому териконі. А барачні умови прожиття не були кращими.
   Але навіть на Сибірі о. Михайло Воробій відправляв, звісно, таємно, Служби Божі, вінчав, охрещував дітей, проповідував Слово Боже серед спецпоселенців. Його підпільними парафіянами були не тільки греко-католики, а й православні. Лихо об’єднувало всіх. Мабуть, ота підпільна душпастирська діяльність і глибока непохитна Віра додавали йому бадьорості, енергії, снаги.
   Та все ж підступна онкологічна хвороба, спричинена також важким прожиттям, виснажливою працею, постійними стресами, переживаннями не так за себе, як за вірних, брала своє. Хірургічне втручання лікарів, на жаль, не дало позитивних результатів. Хоча люди в білих халатах таки були гуманними, і робили все, що могли! Про це, принаймні, згадують його родичі.
   Врешті-решт отцеві Михайлові Воробію (як невиліковно хворому) та його родині дозволили повернутися в Україну 1956 року. Як кажуть, на рік «скосили» термін заслання. Сім’я переїхала до Бучача Тернопільської області. Тут священик помер 26 жовтня 1956 року. Похований на Бучацькому міському цвинтарі.

   На фото: Отець Михайло Воробій серед дітей села Добрячин (1939 рік).

Статистика

258165
Сьогодні
Вчора
Тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий місяць
Вся статистика
19
66
174
243525
2018
3265
258165
Your IP: 18.191.186.72
Server Time: 2024-04-25 10:57:11
Счетчик joomla
777step.net